В Одесі нагадали про зниклих та полонених воїнів — фоторепортаж.

На проспекті Шевченка в Одесі відбулась акція на підтримку полонених і безвісти зниклих захисників України. Родини прийшли з фотографіями рідних та прапорами. Вони наголошують, що найбільший біль — це тиша й невідомість.

Шукаючи зниклих рідних, серед учасників акції матері, сестри, дружини, діти. У руках — фотографії зниклих, жовто-блакитні прапори, плакати із закликами не мовчати. Вони не мають офіційних підтверджень, не мають тіл, не мають жодного слова — лише надію, яка тримає їх упродовж місяців і навіть років.

Ганна шукає брата вже 23 місяці. Він зник на напрямку Клішівка-Андріївка. Каже, що її брат — один із сотень, чия доля лишається невідомою. "Нам одразу сказали, що він загинув, але тіла не дали. Я не повірила — їздила по моргах, здавала ДНК. Нічого. Я й досі чекаю. Ми стали родиною з іншими такими ж — нас об'єднала біда. І ми не мовчимо", — розповідає Ганна.

Учасниці акції говорять про те, що не мають офіційної інформації від держави. Не можуть знайти відповіді навіть після десятків запитів, не мають доступу до баз даних, не отримують дзвінків. "Це чорна діра. За весь напрямок — один боєць із бригади 22-ї, що повернувся. Решта або загинули, або зникли. Але ні тіл, ні збігів ДНК, ні підтверджень полону немає. Це найстрашніше", — додає Ганна.

Валентина згадує, як зник її брат 25 лютого 2024 року. Побратими воїна кажуть, що він загинув, однак службове розслідування показало, що з ним просто втратили зв'язок. З боку держави жодної інформації про місцеперебування військового немає. "Офіційно — втрачено зв’язок. Хлопці з бригади кажуть, що, можливо, загинув. Але ми не бачили — і не віримо. Ми чекаємо вдома. Немає ні фото, ні підтверджень. Живий — поки ми віримо", — каже вона.

Олена Собітняк уже вісім місяців шукає чоловіка. Востаннє говорили 14 листопада 2024 року. Через день зв’язок обірвався. "Наступного дня він зник зі зв’язку, а 20-го мені сказали, що не повернувся на позицію. Після цього — нічого. Повна тиша. У повідомленні зазначили 25 число. Але це формальність. Ми нічого не знаємо. Він говорив, що страшно, що сумує. І що хоче додому", — згадує жінка.

Мітингувальники закликають не забувати про тих, хто зараз не може говорити сам. Їхня присутність на площах — це протест проти забуття, байдужості й бездіяльності.

Нагадаємо, 20 липня минає два роки з моменту одного з наймасштабніших обстрілів Одеси за час війни. Також ми писали, що на Одещині військовослужбовця Держприкордонслужби засудили за відмову виконати бойовий наказ.

У новині описана акція на підтримку полонених та безвісти зниклих захисників України в Одесі. Родини з фотографіями рідних та прапорами вийшли на вулицю, висловлюючи свою тривогу та невпевненість. Вони продовжують шукати відсутніх, підтримуючи одне одного та закликаючи інших не забувати про тих, хто зараз не може говорити самостійно.